Вхід на сайт Реєстрація

Вхід на сайт

Логін:


Пароль:


   

Реєстрація     Забув пароль

Зробити домашньою Додати до закладок

Підписка на наші новини

Ви маєте унікальну можливість підписатись на цікаві новини нашого порталу і читати їх на наших сторінках в соціальних мережах у зручний для Вас час. Будьте в курсі подій!
 

Федір Конюхов: "Я - художник, волоцюга, який прагне пізнати навколишній світ і подарувати його людям"

01.09.2013 15:13

Сім футів під кілем побажали один одному вперше зустрілися на азовської Камчатці два іменитих мандрівника - підкорювач п'яти полюсів планети Федір Конюхов і яхтовий капітан з Маріуполя, кавалер двох орденів "За мужність" Іван Кириченко.

Пахне морем ромашка польова

- Ну от, на цей раз ми помінялися ролями... - сказав Федір Конюхов.

- Вперше не мене, а я зустрічаю журналіста на морському березі, - додав Іван Кириченко.

Словами і міцними рукостисканнями імениті мандрівники дали зрозуміти кореспонденту "Донбасу", який ступив за борт моторки на берег азовського півострова Камчатка, що відтепер вони вважають мене братом по крові. Іван з Федором давно чули один про одного, при мені двічі спілкувалися по телефону, будували плани спільного переходу під вітрилом навколо світу за сорок днів. Але зустрілися лише сьогодні в селі Атманай, де живуть батько, сестра, брат Федора і де навіть польові ромашки пахнуть солоними туманами. Обидва явно не богатирської речі, в ході - одвічна готовність миттєво реагувати на зміну положення палуби.

Федір Конюхов нещодавно повернувся з чергової подорожі по маршруту Північний полюс - Гренландія. Розповідав про нього як про пересічного поході в гастроном за вареною ковбасою, без емоцій і властивої йому жвавості: людина подумки ще перебував у заставленій торосами білої пустелі.

А десь там, під товщею льоду...

Попросив поділитися найяскравішими спогадами з пройденого шляху, він відгукнувся:

- Нічого незвичайного не відбувалося. Була важка, виснажлива душу дорога і повна відсутність мінімальних зручностей. А свято лише одного разу прийшов на нашу вулицю... Це коли під завісу ступили на землю Гренландії. Під підошвами лежав все той же багатометровий шар льоду, але стало якось спокійніше від того, що він спочивав на стійкому грунті... Чомусь у ті хвилини згадав корабельного лікаря, якого ти описуєш в одній зі своїх повістей. Бідолаха навідріз відмовився скупатися, коли дізнався, що глибина океану під його п'ятами становить півтора кілометра. Хоча для того, щоб людині потонути, достатньо і двох метрів.

Наступне питання: "Як ставишся до того, що тебе впізнають на вулиці і в поїздах?" теж послужив темою для окремого спогади. А переадресував його Федір старшому братові Віктору, під наглядом якого освоював водіння гусячого корита по хвилях Азовського моря.

- Було діло, - пожвавішав Віктор, відсуваючи склянку з сухим вином. - Їхав я недавно в поїзді. А так як курю непомірно, з тамбура не вилазив. Там з мене та зняли годинник, та так вправно, що їх відсутність помітив не відразу. А годинник, мені їх Федір передарував, дорогі. Золоті, з дарчим написом від депутатів Верховної Ради. І тільки я з горя закурив чергову сигарету, тамбур входить хлопець, шия - хоч колісні обіддя гни. Запитує: "Ким доводишься мандрівникові Конюхову?" - "Братом..." - "Що ж ти, мати-перемати, не сказав, коли з твоєї руки годинник знімали? На, тримай, і більше не ляскай вухами", - на підтвердження правдивості своїх слів Віктор клацнув нігтем по циферблату наручних годин і повернув зап'ястя до присутнього за столом синові Івана Кириченка Максиму. Подальші розпитування перервала з'явилася з кавуном Ірина Конюхова. Професор, доктор наук, вона, як і личить дружині слуги Божого о. Федора, була втіленням смирення.

- Їжте, гості дорогі, - привітно мовила матінка. - Кавун просто-таки чудовий, тільки з баштану.

В поті чола свого

Гості тим часом все прибували і прибували. Один за іншим до єдиного на все село криниці з прісною водою, каплички на морському березі і вхідній арці підтягувалися місцеві жителі. Приїхав місцевий парох о. Дмитро, а найближчий помічник у земних і духовних справах знаменитого мандрівника Петро Корх взявся допомагати матінці Ірині готувати посуд до богослужіння з приводу дня Пантелеймона Цілителя, особливо шанованого на Камчатці великомученика. Трохи пізніше Петро Миколайович зізнається, що богослужіння було під загрозою зриву. Він навіть попросив і потайки викурив сигарету, що свідчило про крайньому розлад почуттів.

- Два роки поспіль найжорстокіша посуха, - потряс затиснутим у кулаці недопалком. - Як ви пам'ятаєте, джерело прісної води у сні побачив батько Федір. Першим в диво переконався я. Копаючи колодязь, навантажив тисячну за рахунком баддю рудою глиною для відправки "на-гора", а тут з-під леза лопати пішла вода... Все село звідси тамувало спрагу, тільки цього літа біда трапилася: в одну ніч пересох колодязь. Навіть глина до підошов не чіплялася. Довелося знову братися за лопату. Копав до тих пір, поки виголошена з чола крапля поту не з'єдналася з водою підземного джерела...


Віктор Конюхов демонструє повернулися до нього дивним чином годинник молодшого брата.

Що ж, Петро Корх, як і я, не може похвалитися орденами і титулами. Так, звичайний сільський пастух з двома вищими освітами і очима, в яких смирення слуги Божого поєднується з люттю отамана Стеньки Разіна. Але далеко не кожна знаменитість може похвалитися тим, що на власних мозолях піднесла стражденним від вікової спраги односельцям бесценнейший з дарів - колодязь з прісною водою.

Тричі проходив мис Горн і тричі писав нову картину

Після богослужіння, коли ми знову повернулися до кавуна, ставлю Федору питання на ціпок:

- Як ширше зрозуміти народну мудрість, до якої періодично звертався: "Якщо ти де-то побував фізично, а духом там не був - все було даремно"?

- Доведено, що навіть каміння, і ті кочують. А в розпорядженні людини - поїзди, літаки, яхти, на худий кінець, собача упряжка... Ти ось тільки що пройшов на моторці триста верст уздовж Азовського узбережжя. А тепер запитай сам себе - навіщо це потрібно? Навіщо взагалі ризикувати собою, підкорювати вершини, йти наперекір долі, плисти проти течії? До речі, ці слова не мої, вони належать єпископа Ханти-Мансійському і Сургутскому Павлу...

- І дійсно, адже не тільки заради власного задоволення ти підставляєш почала сивіти голову шипи троянди вітрів?

- Ну добре, відповім. Якщо б мені заборонили розповідати іншим про те, що було побачене в дорозі, я б з місця не стронулся, так і життя втратило б будь-який сенс. Адже Я художник, волоцюга, який прагне пізнати навколишній світ і подарувати його людям. Звучить дещо пишномовно, але це так... Я тричі проходив мис Горн і тричі писав нову картину. Не виключено, що буде і четверта, сподіваюся, більш вдала, ніж попередні.

Доїдаємо кавун, допиваємо сухе вино і на прощання змовляємося знову зустрітися тут же, в Атманае, теперішнім складом після того, як о. Федір здолає на весловому човні найлютіший океан планети. Отримую розкішно виданий альбом з репродукціями полотен Конюхова, що зберігаються в Сибірському художньому музеї. На титульній сторінці напис: "Бажаю тобі зійти на свій Духовний Еверест - 8 848 м". Що ж, кращого побажання не придумати.


Юрій Хоба. Фото автора.

 
Переглядів: 486 Коментарів: 0
 (0)
Проінформуйте друзів! Натисніть на кнопку соціальної мережі
або скопіюйте посилання та відправте друзям чи напишіть у блог
Прямий лінк:
BB-code:
HTML:


Інші новини що можуть Вас зацікавити:




1

Інформаційне повідомлення


Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.