Проведений у Брюсселі в розпал травневих свят круглий стіл, присвячений долі української газотранспортної системи, благополучно обійшовся без російських учасників - і в цьому, мабуть, була його головна дивина.

Європейцям і українцям довелося обговорювати долю ГТС і можливого консорціуму з її експлуатації без тих, хто якраз і повинен прокачувати через неї газ до Європи. Російська сторона демонстративно круглий стіл проігнорувала - ймовірно, не тільки тому, що керівники Газпрому відпочивають. Головна мета такого неучасті - це небажання залучати третю сторону до російсько-українських переговорів, нехай навіть ці переговори і перебувають у глухому куті.

Що найцікавіше - самі європейці не виявляють особливого ентузіазму щодо власної участі. Якщо спробувати сформулювати позицію ЄС, яку озвучував єврокомісар з енергетики Гюнтер Оттінгер, то її можна звести до простого висновку: не так уже й важливо, скільки в консорціумі буде учасників. Важливо інше - щоб консорціум діяв за європейськими правилами. Тому може бути створений і двосторонній українсько-російський консорціум, тільки він повинен існувати на основі Європейської енергетичної хартії.

Думаю, в цьому і криється головна проблема майбутніх переговорів. Ідея про створення консорціуму на базі енергетичної хартії влаштовує європейців і українців, але не влаштовує росіян. Більше того, Москва неодноразово радила Києву покинути хартію, пояснюючи відсутність прогресу в домовленостях щодо консорціуму саме бажанням України грати за європейськими правилами. Абсолютно незрозуміло, якими можуть бути європейські аргументи, які змусять Газпром переглянути позицію.  

І хто взагалі сказав, що Газпром збирається її переглядати? Для Європейського союзу доля української ГТС має, перш за все, економічне значення. Європейцям важливо забезпечити безперебійність і альтернативність поставок газу і їм не дуже важливо, скільки учасників буде в консорціумі, зате важливо, щоб дотримувалися правила. Для України важливо зберегти трубу і рентабельність транзиту через власну територію. Це тим більше актуально на тлі постійного прагнення Газпрому побудувати альтернативну систему доставки газу до Європи.

А що важливо для Газпрому? Якби російський монополіст керувався економічними категоріями, ніяких серйозних проблем не виникло б. В української ГТС є свої переваги і в порівнянні з білоруської трубою, і в порівнянні з підводними газопроводами - ті ж підземні сховища, наприклад. І мати ще один маршрут доставки - якраз в інтересах Газпрому. Можна, звичайно, припустити, що його щось не влаштовує в українській або європейської позиції, але для того й проводять переговори.

Але для Газпрому українська ГТС - це політика. І не своя, а кремлівська. Українську трубу в Кремлі розглядають як своєрідний ключ до суверенітету - приблизно так само ставилися у свій час до білоруської ГТС і не заспокоїлися, поки остаточно не позбавили Олександра Лукашенка контролю над нею.

Тому Росії не потрібен ніякий консорціум, їй в ідеалі необхідна українська труба у власність - і баста. Але навіть якщо створювати консорціум, то вже точно не за європейськими правилами, тому що це буде мати на увазі, що Україна не потенційний васал Митної імперії, а така ж європейська країна, як Польща чи Словаччина, і домовлятися з нею потрібно приблизно на тих же умовах. Москва найближчим часом на це не піде - вона психологічно не готова до такого сприйняття української державності, і консорціум стає мимовільним заручником мрії про новий зближенні на російських умовах. Саме тому я не вірю, що російське керівництво прислухається до доводів з Брюсселя чи з Києва. Доля ГТС так і залишиться в глухому куті.

Віталій Портников.